MK: And now we will try to connect with Ukraine to see if our next speaker, Professor Myrolsav Popovych, is online. He is now in the office of International Finance Corporation which is located downtown Kyiv in Podil. Let’s try to see if he is there.

Доброго дня, пане Мирославе!

MP: Добрий день, dear friends!

MK: Зараз я, пане Мирославе, коротко Вас представлю, і потім Ви будете вже виступати. Добре?

MP: Okay.

MK: So Professor Myroslav Popovych serves as director of Hryhorii Skovoroda Institute of Philosophy in Kyiv since 2001. He is also an Academician of Ukraine’s National Academy of Sciences, as well as an editor-in-chief of “Philosophical Thought” journal.

During his active scientific life, Popovych wrote and published more than 100 works devoted to issues in logic, methodology and philosophy of science, philosophy and history of culture. His recent monographs include “Ukraine and Europe: Rightists and Leftists” (1996), “Rationality and Dimensions of Human Being” (1997), and “Red Century” (2005).

Fundamental book by Myroslav Popovych “Essays in History of Ukrainian Culture” (1999) had a very strong public and social impact and withstood two publications. In 2001 the efforts of the author were honored by the National Taras Shevchenko Prize of Ukraine. The book describes how Ukrainian culture has developed over time since ancient times until now at the backdrop of Indo-European and Slavic mythology.

Popovych received a B.A. in Philosophy from Kyiv Taras Shevchenko State University in 1953 and a Ph.D. in Philosophy from Institute of Philosophy under Ukraine’s Academy of Sciences in 1960.

Lastly but not least, in February 2008, in recognition of his strong contribution to developing modern philosophy and theory of culture, Myroslav Popovych was honored by the highest award of Ukraine’s National Academy of Sciences – the Vernadskyy Golden Medal.

So please join me in welcoming Mr. Myroslav Popovych.

Пане Мирославе, Ваше слово.

MP: Dear friends! I am glad to see you, to meet you here. Sincerely speaking, I am not sure my English text will be considered enough, and I will try to speak Ukrainian. But if significant part of participants of our conference will protest, then I will return into the framework of English language.

Таким чином, я хотів би, якщо ви не заперечуєте, ще раз вас привітати рідною українською мовою та перейти до такої ділової постановки питання: якою мірою Україна сьогодні є віддалена від європейсього політичного і культурного простору?

Без всякого сумніву, Україна є географічно приналежною до Європи, ми відчуваємо себе європейцями і в культурному відношенні, оскільки наша традиція грунтується на тих самих великих іменах, на яких грунтується традиція всієї європейської культури. Але йдеться про так званий політично-культурний простір. В цьому просторі треба виділити якісь основні характеристики європейського власне культурного буття і порівняти його із нашими сьогоднішніми умовами в Україні. Я вибрав би такі загальновизнані, взагалі кажучи, характеристики як, по-перше, політична демократія, по-друге, так звана nation state тобто національна організація державності, і нарешті ринкова економіка, соціально спрямована, як кажуть зараз, або welfare state – держава добробуту, яка означає, що не має бути дуже великої дистанції між верхніми і нижніми прошарками населення.

Отже, як ми виглядаємо з цієї точки зору сьогодні в світі? Що стосується політичної демократії, то якщо розуміти під демократією тільки участь людей в управлінні державою, а також наявність вільних засобів масової інформації (тобто, власне кажучи, це йдеться про систему виборів і систему якогось контролю над політичними процесами в Україні), то ми в принципі в Україні почуваємося не гірше, ніж в будь-якій іншій європейській державі. І, я б сказав, що на просторі колишньої держави СРСР ми знаходимося (я не беру Прибалтику) чи не в найкращому положенні саме тут в Україні. Якщо ж ідеться зрештою про більш загальну постановку питання, не тільки про можливість брати участь в обговоренні і розв’язанні державних справ, але і про можливість відстояти свої права реально кожному громадянину, то тут справа стоїть ще набагато гірше. І насамперед це є наслідком слабкості судової влади, судової гілки, і слабкості взагалі традицій правової держави, яка є. У нас останнім часом є просто скандальні випадки, коли так зване рейдерство приходить до використання мало не бандитських засобів в роботі суддів і в захопленні чужої власності.

Але мабуть найбільшою в цьому відношенні небезпекою є часто неможливість здійснити політичний вибір, внаслідок того, що погано структурована політична сфера в нашій країні. Де rightwing, де leftwing, де праве, де ліве крило – розібратися дуже важко, оскільки практично ми ще проходимо рівень організації таких політичних груп на рівні місцевих інтересів. Це приводить до слабкості ідеологічних партій, а це означає загрозу замикання на таких вузькотериторіальних проблемах і навіть загрозу розпаду держави на, скажімо, Схід-Захід чи Північ-Південь. Отже, тут є проблема, але ми в цьому відношенні, скажімо, є навіть в кращій ситуації, ніж деякі інші європейські держави. Зрештою, ніколи ці основні риси не були повністю визначальними для всієї Європи.

Друга сторона справи – це національна держава. Україна є державою, яка власне існувала багато сотень років під вуаллю чужої політичної і загальної культури. І я можу сказати,  що, наприклад, коли Наполеон ішов на Росію, один із проектів, ним підтриманий, був в тому, щоби Україна після розгрому Росії ділилася на кілька польських князівств, в тому числі «Україна» як князівство лісо-степової зони, а також «Наполеоніда», куди входила би козацька частина України, Запоріжжя, і разом із татарськими козаками. В той час, коли для українця козак завжди був десь далеко, але репрезентантом його національної ідеї.

Сьогодні маємо, як відомо, певні проблеми в цьому відношенні, а саме: ми маємо великі регіони, де є переважання російської мови в побуті, і регіони, де українська мова або охоплює половину приблизно мешканців в повсякденному побуті, або переважає і в високій культурі, і в повсякденній побутовій культурі. Це не має такого характеру, скажімо, як суперництво валонів і фламандців в Бельгії, але тим не менш це, як відомо, є сьогодні однією із проблем. Я сказав би, що це є проблема культурного характеру. Вона може стати загрозливою тільки в тому відношенні, що коли буде взагалі втрачено єдність політичної структури, тоді це може загрожувати різною політичною орієнтацією окремих територій. Хоча в цілому я б сказав, що незважаючи на різницю територіальну і різницю в сприйнятті української мови, тим не менш в цілому всі проблеми, які є і на Галичині, і на Донбасі, однакові за своїм характером. І Україна з цієї точки зору не являє собою чогось неспокійного – ми не чекаємо якихось подій, подібних до подій в колишній Югославії.

Нарешті, третє і останнє – це welfare, це наша економіка. Я не буду тут багато говорити, бо то має бути спеціальним предметом обговорення. Але сказав би, що ми маємо ринкову економіку. Ця ринкова економіка постала на руїнах старої економіки соціалізму, економіки, пов’язаної із військово-промисловим комплексом. Для порівняння, якщо Велика Депресія 1930-х років в Сполучених Штатах зруйнувала приблизно половину продуктивних сил, то в Україні період змін зруйнував дві третини продуктивних сил. А можете собі уявити, скільки це робочих місць і які труднощі доводиться зараз долати. Це був результат уже фактично існуючого розпаду, розвалу економіки СРСР.

Сьогодні маємо проблему, звичайно, важку економічну, бо є депресивні регіони, є велика різниця між добробутом найбагатшої десятки процентів населення і найбіднішої десятки процентів нашого населення. Якщо порівняти із Сполученими Штатами, то це десь приблизно в такому стані, як було у США в часи Великої Депресії. То є велика соціальна загроза, але тим не менш останнім часом ця дистанція між найбагатшими і найбіднішими скорочується досить швидкими темпами.

Підсумовуючи, можна сказати, що за цими основними параметрами Україна знаходиться в рамках приблизно європейського простору. З певними девіаціями, відхиленнями в різні сторони, але тим не менш це все-таки уже є Європа, яка не загрожує вторгненню якихось зовсім чужих, невластивих європейському побутові тенденцій і сил. Ми відчуваємо гостру потребу в підтримці європейської спільноти і спільноти американської, і вдячні, зокрема Сполученим Штатам, за ту підтримку, яку вони надають прагненню України до Європи. Сподіваємося, що наші зусилля будуть оцінені всією західною громадськістю, і вона (прим. – Європа) швидше зрозуміє, що без України європейський світ не може бути побудований. Якщо відкинути такі міркування сьогоденні, як, скажімо, прагнення десь знайти якусь і компромісну позицію з Росією, то безсторонній погляд на українську реальність сьогодні дозволить нам вважати Україну частиною світового європейського простору, маючи на увазі, що європейський простір може бути ототожнений з атлантичним простором взагалі.

Дякую.

MK: Щиро дякуємо, пане Мирославе! Будь-ласка, залишайтеся в студії, а ми Вас підключимо на дискусію, яка буде, може, через півгодини чи сорок хвилин. Добре?

MP: Okay.